Кормові отруєння

Етіологія. Отруєння рослинами, спостережуване частіше в пасовищний період і рідше – у стійловий під час згодовування сіна, сінажу та силосу, а також хімікатами та іншими сполуками.

Клінічні прояви. За характером переважної дії на організм тварини отруйні рослини об’єднують у такі групи:

• дія на центральну нервову систему (дурман, блекота, полин тощо) – збудження, судоми, порушення координації руху;

• дія на травлення, сечостатеву і центральну нервову систему (молочай і рослини, що містять соланін, сапонін і глікозиди);

• дія на дихання і травлення (рослини із сімейства Хрестоцвіті, суріпиця, гірчиця польова) – почастішання дихання, задишка, кашель, виділення з носа;

• дія на систему кровообігу (наперстянка) – посилення серцевої діяльності з подальшим ослабленням;

• дія на печінку (люпин, хрестовики) – жовтуха, пронос тощо.

Лікування. Необхідно припинити надходження отруйних речовин в організм, видалити отруту з травного тракту шляхом промивання, дати протиотруту.

Наприклад, у разі отруєнь сполуками миш’яку, ртуті, кадмію, хрому, вісмуту та інших важких металів (крім свинцю) підшкірно і внутрішньом’язово застосовують розчин унітол, розчин глюкози. У разі отруєння міддю використовують марганцевокислий калій, нітрити та нітрати метиленового синього, розчин глюкози.

Застосовують також адсорбенти (деревне вугілля, яєчний білок), проносні, сечогінні та потогінні засоби, серцеві та загальнозміцнювальні препарати.

Профілактика. Суворий контроль пасовищ на наявність отруйних рослин. Недопущення потрапляння хімічних токсичних речовин у корм.