Монієзіоз

Етіологія. Збудники – стрічкоподібні монієзії. Розвиток від яйця до інвазійної личинки – цистицеркоїда – триває 2–3 місяці в організмі проміжного хазяїна – орибатидного кліща. Статевої зрілості паразит досягає у кишечнику жуйних тварин за 47–50 діб, де паразитує 2–7 місяці. Переважно хворіє молодняк овець і ВРХ, але можуть хворіти і кози. Зараження відбувається в результаті заковтування інвазованих кліщів під час поїдання трави на пасовищі в місцях з підвищеною вологістю. Найбільшого поширення набуває у серпні.

Клінічні прояви. У овець хвороба протікає у важкій та легкій токсичній, обтураційній і нервовій формах. Важка частіше трапляється у ягнят, легка токсична – у дорослих. Хворі тварини зазвичай пригнічені; спостерігають анемію, зниження апетиту, залежування, пронос, вигинання спини під час випорожнення, вихід члеників і фрагментів монієзій, сильну спрагу, падіж на 3–10-й день.

Нервова форма супроводжується порушенням координації рухів, закиданням голови за спину, манежними рухами, залежуванням і закінчується швидкою загибеллю. Обтураційна форма характеризується раптовими кольками і падінням на землю, притисканням голови до живота, кружлянням на місці. Діагноз «монієзіоз» ставлять на підставі клініко-епізоотологічних даних, результатів гельмінтоскопічного дослідження, діагностичної дегельмінтизації (виявлення члеників і фрагментів), овоскопії.

Лікування. Застосовують антгельмінтні засоби. Фенасал, сульфат міді застосовують у формі водного розчину. Ягнят і козенят за 12 год до дегельмінтизації відбирають від маток. Дорослих тварин не поять протягом доби до обробляння і 2–3 год після нього.

Профілактика. З профілактичною метою ягнят і козенят дегельмінтизують чотири рази: перший раз через 14–16 днів після вигону на пасовище; другий – через 15–20 днів після першої дегельмінтизації, третій – через 25–30 днів після другої, потім у вересні одноразово. Через 30 днів після переведення овець на стійлове утримання обробляють усе поголів’я.