Білом’язова хвороба

Етіологія. Характеризується змінами в скелетній мускулатурі та міокарді, порушенням обміну речовин. Захворювання поширене в місцевостях, де корми бідні на білки, фосфор, мікроелементи й вітаміни в зимово-весняний період.

Клінічні прояви. На початку захворювання спостерігається млявість, залежування, у разі ураження скелетних м’язів – розлад координації рухів, міокарда – тахікардія, аритмія; набряки кінцівок, підгорля, живота. У важких випадках – відсутність апетиту, пронос, кашель, у крові – зменшення кількості еритроцитів, гемоглобіну, лейкоцитоз, у сечі – цукор, ацетонові тіла. Тривалість захворювання – 2–3 дні. Хворі тварини малорухомі, переважно лежать, важко встають, стоять з опущеною головою, широко розставивши кінцівки. Рухаючись, похитуються, часто падають і байдуже лежать на боці з витягнутими кінцівками й закинутою головою.

Лікування. Необхідно поліпшити умови утримання та годування. Підшкірно вводять розчин селініту натрію, препарати вітаміну Е, внутрішньом’язово вітамін В. У разі ускладнень – антибіотики.

Профілактика. У стійловий період уводять в раціон силос, хвою, кісткове борошно, мікроелементи. Суягним вівцематкам за 20–30 днів до окоту рекомендовано вводити селеніт натрію.