Анаплазмоз

Етіологія. Захворювання спричиняють внутрішньоеритроцитарні паразити – анаплазми, які переносять багато видів кровосисних іксодових кліщів і жалкі комахи (ґедзі, мухи-жигалки, комарі). Джерело збудника інвазії – хворі тварини і тварини-паразитоносії. До анаплазмозу сприйнятлива рогата худоба різних порід і віку.

Клінічні прояви. Спостерігають лихоманку, анемію, атонію (ослаблення напруженості мускулатури) шлунково-кишкового тракту і виснаження. Молодняк переносить хворобу легше. Перехворілі тварини залишаються носіями збудника і джерелом інвазування переносників – іксодових кліщів і комах.

В організмі кліща збудник проходить подальший розвиток. Перенесення збудника інвазії здійснюється через яйця кліща від однієї статевозрілої фази кліща до іншої під час переривчастого харчування. Комахи є механічними переносниками анаплазми. Тривалість інкубаційного періоду залежить від шляху зараження і ступеня інвазування крові (у разі зараження через переносників – від 10 до 175 діб, у середньому 1–2 місяці). У хворих тварин підвищується температура тіла (іноді до 42 °С), вони більше лежать. Слизові оболонки спочатку жовтяничні, анемічні, надалі білішають.

Дихання частішає, збільшуються поверхневі лімфатичні вузли, виникають набряки повік, щік, у підщелепній ділянці, біля шиї, підгорля, живота. Хворі особини відчувають спрагу, апетит у них зазвичай спотворений (лижуть стіни і землю). Настає атонія шлунково-кишкового тракту. Хворі тварини швидко виснажуються і слабшають. Молоковиділення різко знижується й іноді не відновлюється до норми. За важкої форми хвороби спостерігають аборти, м’язове тремтіння і судоми. Можливі рецидиви захворювання. Видужання настає повільно, молодняк різко затримується в розвитку. Смертність іноді досягає 30–40 %.

Діагноз ставлять на підставі дослідження мазків крові (спочатку спостерігають лейкоцитоз – збільшення у крові кількості лейкоцитів, потім лейкопенію – зменшення всіх або окремих груп лейкоцитів, різке зменшення кількості еритроцитів і гемоглобіну тощо). Анаплазмоз диференціюють від інших кровопаразитарних хвороб.

Лікування. Хворих тварин оберігають від теплових і сонячних ударів, дають їм легкоперетравний корм, досхочу води, а також сіль і препарати мікроелементів (сірчанокислу магнезію, кислу мідь, хлористий кобальт), вітамін В12. Призначають антибіотики: окситетрациклін, тетрациклін, делагіл, сульфапіридазин-натрій.

Профілактика. Полягає в боротьбі з механічними переносниками збудника, попередженні механічного перезараження під час різних хірургічних операцій. М’ясо забитих тварин може бути використане в їжу, але в разі сильного виснаження підлягає утилізації.