Переробляння шкур

Шкури кіз, іменовані козлинами, мають більшу щільність і міцність, ніж овчини. Забій кіз найкраще робити взимку, з листопада до січня включно. Весняну козлину зазвичай отримують після забою кіз з лютого до травня. Зимові козлини йдуть для виробництва взуття й галантерейних виробів, а весняні козлини, пухкі й тонкі, переважно використовують як підкладковий матеріал.

Після забою шкуру знімають пластом, тобто роблять поздовжній розріз по «білій лінії» від середини нижньої частини голови (між ганашами), через шию, груди, черево, через вим’я та промежину до внутрішньої частини хвоста. Крім того, роблять два поперечних розрізи, що йдуть від зап’ястних суглобів внутрішньою поверхнею передпліч через груди і від скакальних суглобів внутрішньою поверхнею гомілки та стегна.

Якщо козлину не пускають одразу в подальше переробляння, то її піддають консервуванню мокро- або сухосолоним способом.

За мокросолоного способу шкуру розстеляють на підлозі міздрею вгору, рясно посипають сіллю, а в більш товсті ділянки сіль втирають, надівши рукавицю. На першу козлину розстеляють другу і вчиняють із нею так само, як із першою. Засолені козлини зазвичай повинні лежати в темному і прохолодному місці 2–3 дні, а потім їх підсолюють і згортають конвертом. За 6–8 діб козлина просолюється.

За сухосолоного способу консервування обробляння шкур починають аналогічно, але солі використовують на третину менше. Після двох днів соління козлину сушать: влітку під навісом, взимку – в опалюваному приміщенні (температура сушіння 20 °С). Заморожувати козлину або сушити на сонці не можна.

Консервовану козлину зазвичай здають у заготівельні організації. Подальше вичинення в домашніх умовах потребує певних навичок і хімікатів. Спочатку шкуру зважують, щоби надалі визначити концентрацію розчинів для обробляння. Дотримання правильного співвідношення маси розчину і шкури є дуже важливим.

Якщо шкура парн?, тобто свіжознята, її піддають знежиренню розчином прального порошку з розрахунку 3 г на 1 л кип’яченої та охолодженої до температури 35–40 °С води. Розчину треба у 8–9 разів більше, ніж важать шкури.

Непарну шкуру спочатку відмочують, а вже потім знежирюють, щоби вона стала схожою на парну. Далі її розстеляють на круглому дерев’яному брусі й починають із міздрі видаляти шматочки жиру та залишки м’яса. Зняття міздрі проводять тупою косою, або скобою, або спеціальним обертовим ножем.

Наступним кроком обробляння шкір є пікелювання, тобто обробляння шкури кислотами. Оскільки пікелювання триває 16–18 год і за цей час у чані може розмножитися гнильна мікрофлора, у розчин кислот обов’язково додають кам’яну сіль. Щодо розчину кислот, то беруть або 12 г оцтової кислоти, або 8 г оцтової кислоти і 1,5 г сірчаної кислоти, або 8 г оцтової кислоти і 1 г мурашиної кислоти на 1 л кип’яченої води, а краще дистильованої. На кожен літр розчину кислот додають 60 г кухонної солі. Під час пікелюванння зі шкури видаляють солі й деякі хімічні елементи (кальцій, залізо тощо), що полегшує процес чинбування. Вага розчину має у 8 разів перевищувати вагу шкур, як і під час подальшого чинбування.

Чиньба (чинбування) є найважливішим і найвідповідальнішим етапом, під час якого шкура перетворюється на шкіру. Температура розчину в чані – 35 °С. Розчин готують на кип’яченій воді. На 1 л беруть 1,5–2 г солі хрому (хромовий галун або сірчанокислу сіль хрому), 8 г гіпосульфіту натрію, 40 г кам’яної солі. Сіль вводять для профілактики загнивання шкури. Після чинбування протягом 10–12 год шкіру віджимають насухо і розстеляють відлежатися на 6–8 годин.

Після відлежування шкіру обробляють за допомогою жирування емульсією, яку готують з жиру, лугу і води. В 1 л кип’яченої або дистильованої води розчиняють 100 мл аптечного нашатирного спирту (10 %-й розчин аміаку), 200 г господарського мила і 80 г жиру (краще свинячого, проте іноді тваринний жир замінюють веретенним маслом). У воді температурою 45 °С розчиняють мило, потім поступово додають жир і нашатирний спирт. Отриману емульсію температурою 35 °С наносять пензлем або щіткою на міздрю, після чого шкіру укладають відлежуватися ще на 20 год. Потім шкіру сушать за температури 30 °С (краще в затемненому приміщенні), а після підсихання розминають на обуху коси або на тупій круглій металевій скобі.

Для приготування сириці козячу шкуру вимочують у воді цілу добу; потім очищають від присталих до неї жилавих і м’ясних частин, зішкрябуючи їх осколком або дерев’яним ножем. Голову й ноги відрізають якомога ближче до тулуба, чим істотно полегшують обробляння. Потім беруть галун і кам’яну сіль (для дуже великої шкури – 0,8 кг квасцю і 1,5 кг кам’яної солі) і в ступі перетворюють їх на порошок. Суміш сильно і довго втирають у міздряну поверхню шкури доти, поки всю суміш не буде витрачено. Для більш успішної роботи шкуру розстеляють на великому столі шерстю вниз і злегка прибивають. Коли суміш втерли, шкуру акуратно складають кілька разів (спочатку гладким боком всередину, щоб просолена поверхня стикалася).

Складену в такий спосіб козячу шкуру кладуть у відро або діжку, яку ставлять у прохолодне місце, наприклад у льох, і щодня повертають її, не розкриваючи, так, щоб верхня частина лягла вниз в утворений розсіл. Через 4–5 днів шкуру виймають із діжки, знову розстеляють на столі й ще раз рівномірно втирають ту саму суміш, яка не встигла всотатися; після цього шкуру знову складають і ще на два дні кладуть у діжку. Потім, не споліскуючи, а тільки струснувши, шкуру вішають розгорнутою для просушування в просторому приміщенні, захищеному від дощу та негоди. Після просушування шкура стає жорсткою, зморщеною, втрачає гнучкість і в такому вигляді, зрозуміло, мало придатна до використання.

Однак цей недолік усувають шляхом розтягування і подальшого розчісування і пригладжування шерсті доти, поки вона не набуде блиску. Розтягування найкраще проводити так: беруть лопату, прикріплюють її рукояткою вниз до якої-небудь підпори і через гострий край залізної лопати шкуру перетягують боком назад і вперед доти, поки не розгладяться всі складки і вона не стане гладкою і гнучкою. При цьому корисно попередньо сприснути шкуру водою, але не сильніше, ніж зазвичай сприскують білизну перед прасуванням.

Під час розчісування і струшування шерсть очищується від присохлої до неї солі. Нарешті її змочують трохи сильніше, знову розтягують, випрямляють і сильно натягують на стіну для остаточного сушіння, після чого шкуру можна вважати готовою до використання.